Конопля SATIVA & INDICA Канабис Bruce Banner Усолье-Сибирское

Братухи и сестры, я тут подъезжаю с историей, которая вас заставит позабыть о своей внешности, как только позволит вам эйфория от шишек марихуаны!

Короче говоря, впарили мне всякую хуйню в том районе, где я живу. Те же закладки, что явно не то, что я искала. Короче, первая попытка провалилась, а я не хотела сдаваться.

А что делать? Друзья, конечно же! Они все знают, где качественно взять этот шит и не дурачатся с фентом. Итак, связалась с приходной девочкой, которая перевозит все это добро из другого города. И через пару дней она вручает мне свой "чемоданчик счастья". Добро оказалось таким модным, что я даже не верила своим глазам!

После небольшой сделки, я валяюсь на своей кровати и прислушиваюсь к тихому гулу на заднем дворе. Главный фактор кайфа - это, конечно, состояние самого "себя постимулирующего агрегата". Хочешь - рофлишь, хочешь - вообще приседаешь на ухо. Чувствуешь, как все проблемы скатываются куда-то внизу, внизу внизу... Вот так и перестаешь беспокоиться о своей внешности, ведь все проблемы где-то там, далеко внизу.

А-а-ай, моя спина, чуваки! Что это за ощущение от шишек! И никакой гадости, только самое лучшее настроение. А еще, забыла сказать, что как только я это увидела, ахуела просто: кристаллы, отбеливатели, а по сути все это просто кусок наркотической пухтицы, которую я могу засунуть в любой карман.

Видишь ли, дорогие любители запретных наслаждений, этот опыт позволил мне понять, что вообще-то фигня бесполезной проблемой.

Ты забываешь о своем менструальном цикле, о заказе важных документов и, конечно же, о своей ебанутой внешности. Ведь когда я внезапно начало впаривать эту шнягу, вся моя блатная группа стала рофлить над моими болтовнями. А я, наркомания-комик, понимаешь, даже на них насрала и продолжила свой безумный монолог. Умею я заебывать друзей, чуваки!

В общем, развели мы тут приколистов и создали свою обособленную субкультуру, где мы все рофлимся и наслаждаемся этими шишками. И все, проблемы куда-то пропали! Вот такая вот история о том, как я купила шишки марихуаны и перестала беспокоиться о своей внешности. Но я все-таки рекомендую всем оставаться чистыми и трезвыми, потому что наркотики - это такая хуйня, от которой легко сломаться и стать говном для общества!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...